Жидачівська Центральна бібліотека для дорослих

 

До 100-річчя від дня народження І. Вільде

 

/ Пам’ятка користувачеві /

 

2007

 

Сто років від дня народження , і ось незадовго 25 років від дня поховання Ірини Вільде. Здається великий проміжок часу

минув. Але цей період не зміг стерти з пам’яті нащадків цю велику видатну постать.

Жидачівщина , а особливо ходорівчани, гордимося тим, що з нашим краєм пов’язані долі Дмитра Макогона та Ірини Вільде, пишаємося тим, що на нашій землі жили і працювали ці видатні люди.

Наближення до пізнання І. Вільде - наближення до самого себе. Пізнавати її нам належиться ще довго. Письменниця вела розмову зі своїм народом. Вона готувала його до того часу, коли кожен із нас буде стояти перед вибором і від кожного з нас

буде залежати, яку долю оберемо для себе і свого народу.

Для нас і наших внуків вона залишила на вічне користування сотні друкованих аркушів, а на них густими рядками лягли –

славнозвісна епопея „Сестри Річинські”, роман „Повнолітні діти”, сотні новел, нарисів, публіцистичних статей і мініатюр. Її життя багате на протиріччя. Але вона, без сумніву, залишила ваговий слід в українській літературі.

 

SHAPE \* MERGEFORMAT

 

Письменник мусить скласти два

екзамени: один перед сучасниками,

другий перед історією”

/ І. Вільде /

Ірина Вільде (1907-1982) – відома українська письменниця, лауреат Державної премії УРСР ім.. Тараса Шевченка, громадський діяч Дарина Дмитрівна Полотнюк-Макогон ( псевдонім Ірина Вільде) народилася 5 травня 1907 в Чернівцях в родині вчителів.

В атмосфері вчительської сім’ї села Веречанки на Буковині формувалася особистість письменниці. „У нас панував культ матері» ,- писала Ірина Вільде (Адольфіна Янушевська- мама письменниці, була чистокровною німкинею). Батько приватний вчитель.

Буковина і Чернівці – окремий розділ у її житті, її велика любов, батьківщина і великий біль. Там почала навчання , а згодом мусила перервати і виїхати у Станіслав. Тут навчалася у гімназії Українського товариства педагогічного (УТТП). В цей час познайомилася з Євгеном Полотнюком, котрий згодом став її чоловіком. У 1928 р. прийнята в університет.У1930 році І. Вільде не допускають до складання сесії через підозру у співпраці з українським підпіллям, а найперше у співпраці з Українською військовою організацією ( УВО). До цього, в значній мірі, спричинився Євген Полотнюк, котрий працював у цій організації. Студентка Макогон змушена була розпрощатися з наукою.

У цей час Дарія Макогон починала писати і слала свої писання до жіночих часописів таємно від своїх друзів. Дарія Макогон під псевдонімом Ірини Вільде в українську літературу входить тріумфально. Неймовірну популярність, якої фактично не зазнав ні один з тоді відомих письменників, пронесли їй „Метелики на шпильках”, які друкувалися у Новій хвилі” від першого номера за 1935 рік аж до останнього.

Ім’я Вільде вже й раніше зустрічалося у публікаціях в „Жіночій долі” та „Малих друзях”. У 1936 році виходить повість „Б’є восьма”.

Вона ,ще вчора нікому незнана, відразу стає відомою. Їй присуджують літературну премію Львівського товариства письменників і журналістів імені І. Франка. Успіх був неймовірний.

Роман „Сестри Річинські” був готовий уже наприкінці 1937 року. І. Вільде боялась друкувати його, бо їй здавалося, що в головних героях люди пізнають себе. Паралельно писались „Повнолітні діти” як третя, завершальна частина циклу „Метелики на шпильках”.

Війна застала Полотнюків у Лелехівці (тепер Яворівський район Львівської області). Євген працював директором ліспромгоспу . Невдовзі його переводять до Надвірнянського району на Станіславщині на посаду над лісничого в митрополичі сади А. Шептицького. Їде й туди Ірина. Євген організовує на новому місці школу для підготовки середньої ланки командуючого складу УПА. У жовтні 1943 р. його заарештовує гестапо, а 28 листопада розстріляли його разом з іншими підпільниками.

 

 

Ірина змушена рятуватися втечею. Переробивши документи, вона подалася до Ходорова., де в цей час жили її батьки. Ось так, з грудня 1943 року по кінець травня 1945 знаходилася з двома малолітніми синами Яремою та Максимком у Ходорові та сусідніх Добрівлянах. Її добре запам’ятала дружина лікаря Олександра Білинського Меланія. Ірина Макогон ( таким було її прізвище у цей час) написала подяку лікареві за добре лікування. У Ходорові серед гостинних мешканців вона знайшла багато друзів, однодумців і просто добрих людей, які неодноразово рятували її життя. Свого часу , саме в будинку Ходорівської школи №1, вона разом із своїми батьками мешкала і працювала.

Син І. Вільде, Ярема Полотнюк згадує:” Ходорів був притулком для моєї родини, коли два рази над нею збиралися чорні хмари. Перший раз, коли мого діда Дмитра Макогона звільнили зі школи в Станіславі за належність його до УВО, а бабуся Адольфіна дозволила собі з учнями в школі заспівали :”не пора, не пора москалеві, ляхові служить”. Їх прийняв Ходорів другий раз, коли гестапо розстріляли мого тата Євгена Полотнюка біля Ворохти і розшукували матір, нас знову прихистив Ходорів. Я вважаю себе ходорівчанином.” ( Молодший син І. Вільде став гідним продовжувачем роду Макогонів-Полотнюків, сьогодні він шанований викладач східних мов Львівського Національного університету ім.. І. Я. Франка.) Неодноразово приїздила письменниця до Ходорова, зустрічалася з школярами, інтелігенцією. Тут відбувалися її творчі вечори, обговорювалися її книги.

 

Після закінчення війни , в травні 1945 Ірина Вільде перебирається до Львова. Дописує до журналу „Радянський Львів”. Тут друкуються уривки з роману „Сестри Річинські”. Пише нариси про живописний Львів під назвою „Рідне місто”. Багато друкується в газеті „Правда країни”. Від неї і від кожного члена Спілки радянських письменників Країни(СРПУ), вимагають нещадно боротися з минулим, ворожою буржуазно-націоналістичною пропагандою, прославляти переваги і здобутки соціалістичного ладу. І. Вільде намагається виконувати це замовлення. У 1948 році її обирають депутатом Верховної Ради УРСР, нагороджують орденом Трудового Червоного прапора.

Чимало клопотів і турбот випало на І Вільде після загибелі Я. Галана. Через зв’язок з відомою письменницею Ольгою Дучимінською (звинуваченою і засудженою) довелося пройти через нелегкі випробування. 4 травня 1950 року напередодні її день народження загальні збори Львівської організації Спілки радянських письменників ухвалили: „Збори з великим обуренням засуджують антигромадський вчинок Ірини Вільде як негідний імені радянського письменника, оголошують їй сувору громадську догану”. Тоді ж її вивели зі складу правління СРПУ.

Померла І. Вільде 30 жовтня 1982 року . Похована у Львові на Личаківському цвинтарі. Перший свій екзамен вона склала. Півстоліття промайнуло у неї в невсипущій праці, пошуках, розчаруваннях, злетах і падіннях, сумнівах, перемогах і поразках.. За цей час вона створила томи творчого звіту, так казали знавці й дослідники красного письменства, оцінюючи цей звіт. Нині ж письменниця стоїть уже перед історією.

 

 

 

SHAPE \* MERGEFORMAT

 

 

Ми горді з того, що навчаємося у школі , де витає дух патріотів-інтелігентів, дух гідності і чесності таких визначних людей як Ію Вільде і Д. Макогона”, - цими словами учні загальноосвітньої школи №1 та громада М. Ходорова розпочали вшанування видатної української письменниці І. Вільде.

6 травня чисельна громада м. Ходорова зібралася біля стін рідної школи, щоб на святковому Богослужінні, словами молитви вшанували пам’ять жінки-героїні Дарини Макогон та словами вдячності відзначити її 100-літній ювілей. Вшанувати видатну письменницю приїхали шановні гості із м. Львова, Дрогобича, Жидачева.

Приємною несподіванкою та чудовим подарунком для ходорівчан став приїзд сина І. Вільде Яреми Полотнюка. Гості мали змогу відвідати шкільний історико-краєзнавчий музей, де особливу увагу відведено експозиції, присвяченій родині видатної письменниці, навіть можна було ознайомитись з мало відомим артефактом, пов’язаним із життям І. Вільде: лист, який вона адресувала Й. Сталіну. Копію цього листа було вручено Яремі Полотнюк.

Свято продовжилось в Народному домі концертом, присвяченому життю і творчості Вільде. У школі проводився конкурсна кращі вірші до ювілейного вінка знаменитої письменниці та майже краяни Ірини Вільде.

На закінчення вечора Я. Полотнюк вручив учням ходорівських шкіл – призерам Всеукраїнського конкурсу знавців української мови ім.. П. Яцика - нове видання (без ідеологічної корективи) повісті І. Вільде „Метелики на шпильках”

Її доля пов’язана з Ходоровом – так можна сказати про Ірину Вільде.

 

Її доля пов’язана з Ходоровом // Новий час. – 2007. – 28 квіт.

У Ходорові відзначили ювілей І. Вільде // Новий час. – 2007. – 12 трав.