Жидачівська центральна районна бібліотека

Серія „ Пізнай свій край”

 

ФРАНКОВИМИ СТЕЖКАМИ

на Жидачівщині

/ Рекомендаційний покажчик /

2011

 

Сподіваємось, що даний покажчик допоможе користувачам пройти тими дорогами нашого краю, що пов»язані з життям Каменяра. Познайомить їх з тими людьми, уродженцями нашого краю, що були близькі з І Я Франком, працювали з ним та зайняли немале місце у його житті.

В посібнику представлена література за такими розділами :

1. Омелян Партацький та І. Я Франко.

2. Володимир Косовський в житті Каменяра.

3. Безнадійна любов І. Я. Франка (про О. Вілінську).

4.Сльоза на згадку вчительці із Голешева ( про Є. Бохенську).

5. Світлини пам»ятників І. Франку на Жидачівщині.

6. Методична сторінка : «Прийшов, щоб залишитись назавжди…» (літературна подорож по слідах І. Франка на Жидачівщині)

 

 

Повниться Франковим духом Жидачівська земля. Кожен клаптик цієї території, де побував Франко, промовляє безсмертними крилатими думками його поезій, прозових творів. Тут він напевно і черпав сюжети для своїх творів. Отож, мабуть, неспроста відчуває гордість Жидачівська земля, де побував Титан духу та праці.

Безумовно І. Я. Франко навічно залишився в пам»яті наших краян. Кожен, хто бо дай раз спілкувався з ним, неминуче отримав не один ковток, а потужний струмінь цілющого повітря від замилування особистістю воістину непересічною, надзвичайно мудрою й одухотвореною, залюбленою в людей, у красу слова.

Цей покажчик допоможе познайомитись із тими людьми, що спілкувалися з Іваном Франком та світлинами пам»ятників. Франку на Жидачівщині.

До послуг бібліотекарів та вчителів - організаторів, словесників представлена літературна подорож по слідах І. Франка на Жидачівщині «Прийшов, щоб залишитись назавжди…».

 

 

Вперше ім'я нашого земляка з с. Тейсарова, Омеляна Партацького( письменника, педагога, етнографа, громадського діяча), в епістолярній спадщині І. Франка згадується у листі від 2 січня 1879 року до його тодішньої нареченої Ольги Рошкевич. Франкові – 23. Позаду вже тюрма, а тепер захоплення теорією, яка ділила світ на дві антагоністичні половини. Партацькому було 39 років, його заслуги вже тоді були гідно оцінені громадянством. Світ він бачив інакше, ніж молодий Франко.

Критично поставився Франко до Партацького як поета, особливо до його першої збірки «Поезія Омеляна партацького» і до циклу робіт Партацького, пов»язаний з пам»яткою «Слово о полку Ігоровім»

Хоч і стосунки І. Франка з Омеляном Партацьким ніколи не належали до ідеальних, проте один одного вони шанували. Партицький постійно протягає руку допомоги Франкові. Завдяки йому була надрукована повість Франка «Захар Беркут». Коли у 1894 році врешті І. Я. Франко дочекався свого журналу «Життє і Слово», то одного з перших до співробітництва запросив О. Партацького.

Відповідний пошанівок до творчості та діяльності Партацького виявив І. Франко особливо по його смерті, коли став відчутний брак подібних патріотів.

Детальніше розкриє стосунки цих двох талановитих людей стаття :

 

Редактор «Зорі» Омелян Партицький [Текст] / Горак Р. Загублені на Журавещині. – Львів : Каменяр,2005. – С.217-241.

 

Ким був для Титана духу виходець із Отиневич Володимир Коцовський, можна судити бодай з «Переднього слова» до другого видання збірки « З низин та вершин», що вийшла у Львові 1893 року : «Думаю, що наводячи тут імена В. Коцовського…, хоч вчасті віддячусь їм за те, що вони зробили для мойого розвитку» . Саме Володимиру Коцовському присвячений вірш у розділі «Знайомим і незнайомим» цієї збірки з посвятою «Корженкові» ( один із його літературних псевдонімів). Були часи, коли І. Я. Франко вважав Коцовського тією особою, на котру можна у всьому покластися. Він брав його собою у поїздки до Жидачівщини.

Тріщина у їхніх відносинах, яка виникла у 1896 році, поступово розширювалася. Коцовський зблизився з народовцями, яких Каменяр тривалий час вважав своїми політичними опонентами. Цей розрив пронизував поета гострим болем.

Але на зорі ХХ ст., коли Франко відходить від політичної діяльності, він, як не дивно, знову зближається з уродженцем з Отиневич. В. Коцовський стає бажаним гостем в оселі Франків. Дружина Коцовського стала хресною мамою наймолодшого поетового сина Петра. В останні роки Велетня думки, коли загострилася хвороба, Коцовський робить усе, щоб повернути Франка до здоров»я. Коли ж приятеля не стало, він важко переживає його кончину.

Цілком забутий Володимир Коцовський [Текст] / Горак Р. Загублені на Журавещині. – Львів : Каменяр,2005. – С.270-299.

Цілком забутий уродженець Отиневич [Текст] / Калинець Л. «Слідами Івана Франка на Ходорівщині. – Львів : Каменяр.2005.- С.209-217.

 

( Любов до вчительки с. Добрівляни – Ольги Білінської)

 

Коли з»явилася у с. Добрівляни Жидачівського району – Ольга Білінська, І. Я. Франко захопився нею. Йому заімпонувала самостійність Ольги у торуванні життєвої дороги. Закохавшись, І. Я. Франко пропонує її одружитися. Але Ольгу відраджували, мотивувавши тим, що Франко не зможе матеріально забезпечити майбутню родину.

Ольга, розгубившись, написала про все Франкові. Поет не зміг гарантувати їй безтурботне і легке життя. Натомість послав їй вірша:

І думаєсь мені : «Недовго може

Коли мене важка прийме могила,

І ти отак підеш на роздорожжє

О хліб просить, моя дружина мила!

Прочитавши цей вірш, Ольга була готовою стати дружиною поета , але натомість він уникає зустрічі. Білінська, бувши ображеною , спалила всі листи. Через деякий час поет приїздить в с. Добрівляни і знаходить Ольгу, але мости уже всі було спалено.

І знову вірш :

Щось щемить в душі, мов рана:

Се блідая, горем п»яна,

Безнадійная любов.

 

Горем п»яна, безнадійная любов / Калинець Л. «Слідами» Івана Франка на Жидачівщині. – Львів : Тріада плюс,2009. – С . 8-14.

 

Євгенія Бохенська із Голешева – вчителька, письменниця. Вона мала честь бути не просто знайомою Каменяра, а й відвідувати і підтримувати його під час важкої недуги у Львові.

Через усе своє життя вона пронесла прекрасне й високе почуття кохання до поета. Їй на згадку про цю непересічну людину залишився від Франка не золото чи коштовний камінь, а ясна сльоза з очей поета : « Геня дайте руку, - сказав він, піднявши своїми руками її руку, притис її долоню до свого лиця, потримав так хвильку, далі струсив на її долоню свою сльозу і відпустив руку. – Візьміть цю сльозу н а згадку».

Пізніше І. Гнатюк напише :

Весь вік, мов причинна свята,

Вона жила у радості натхненній,

Щаслива, що за молодості - геній,

Як Бог, поцілував її уста…

 

Подарована сльоза вчительці із Голешева [Текст] // Горак Р. Загублені на Журавещині. – Львів : Каменяр, 2005. – С. 242-248.

Сльоза на згадку вчительці з Голешева [Текст] // Калинець Л. «Слідами» Івана Франка на Ходорівщині. – Львів : Тріада плюс, 2009. –С. 60-65.

 

Безумовно, Франко навічно залишиться в пам»яті наших краян. А ось мешканці Добрівляни, Бортник, Ходорова не лише пам»ятатимуть, але й «зустрічатимуться» з ним чи не щодня. Саме в цих населених пунктах Велетня думки увічнено в скульптурах.

Першопрохідцями стали Бортники. У вересні 1992 року, вперше в Жидачівському районі, тут було урочисто відкрито й освячено погруддя поета.

Другий пам»ятник виріс у 1994 році в с. Добрівлянах, І саме його мешканці мають всі підстави впевнено заявити, що перебування українського Мойсея в їхньому селі – досконалий факт.

18 вересня вітали невтомного Каменяра у Ходорові, який після безкінечних мандрівок «присів» перепочити у їхньому містечку, відтворений у бронзі.

 

Королишин С. І. Франко спинився у Бортниках [Текст] / С. Королишин // Франкова криниця. – 1992. – 6 лист.

Прийшов, щоб залишитись назавжди…[Текст] / Калинець Л. «Слідами Івана Франка на Жидачівщині. – Львів : Тріада плюс,2009. – С. 6-8.

Пришляк К. С. Ходорівська земля вшановує І. Франка [Текст] / К. С. Пришляк // Новий час. – 2006. – 3 черв.

Точ Я. Мій поклик : праця, щастя і свобода [Текст] : пам»ятник І. Франку у Ходорові / Ярослав Точ // Новий час. – 2005. – 24 вер.

Точ Я. « Та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народі вольних колі» [Текст] : І. Я. Франко у Ходорові / Ярослав Точ // Новий час. – 2005. – 11 черв.

Фаріон І. У Ходорові пам»ятник, як у столиці [Текст] / І. Фаріон // Високий замок. – 2006. – 17 трав.

 

( Літературна подорож по слідах І. Я. Франка на Жидачівщині )

 

 

Ведуча І Повниться Франковим духом Жидачівщина. Кожен клаптик землі , де побував геній промовляє безсмертними крилатими думками його поезій.

Тут він черпав сюжети для своїх творів.

Ведуча ІІ Мабуть не спроста відчувають гордість мешканці сіл Жидачівщини, де побував Титан духу і праці.

Читець : Не відкладаючи, поки тепло,

Поїхали до школи у село,

Франко хоче глянуть на Дністер,

Який свій плин розпростер

По галицькій землі.

Ведуча І Безумовно, Франко навічно залишиться в пам»яті наших краян. Кожен, хто бодай раз спілкувався з ним , неминуче отримав не один ковток,

а потужний струмінь цілющого повітря від замилування особистістю воістину непересічною, надзвичайно мудрою й одухотвореною, залюбленого у людей, у красу слова.

Читець : Він – наш Пророк,

Наш Мойсей і наш Месія.

Його праця і надія –

Просвіщати правдою святою,

Наукою вірною, твердою,

Народи рідної землі.

Ведуча ІІ Відомі люди Жидачівщини були близькими друзями І. Я. Франка.

Володимир Коцовський - письменник, літературознавець, який вперше оцінив творчість членів «Руської трійці» близько стояв до поета, саме В. Коцов - ському присвячений перший вірш у збірці «З вершин і низин» - «Корженкові»

( це був один із літературних псевдонімів В. Коцовського)

Читець : Душно і хмарно,

Важко бурливий час!

Чи гинуть марно,

Щоб світ не знав о нас ?

Йти в небезпечний бій

Чи гинуть плазом?

Друже сердечний мій,

Ходімо разом!

Щастя не ждімо,

Щастя не де, а в нас!

К сонцю спішімо,

Хоч його промінь згас, -

Вдень буде знов ясність

Чистим алмазом.

В правди і волі світ

Ходімо разом!

З гнітом і пітьмою,

З розбратанням братів

Сміло до бою

До кінця наших днів,

Зі серця й совісті

Ясним показом

В збройній готовності

Ходімо разом!

Ведуча І Як же склалися приятельські стосунки між Коцовським і Франком?

Були часи, коли І. Франко вважав Коцовського тією особою, на котру можна

покластися. Тріщина у їхніх взаєминах , яка виникла у І886 році, поступово розширювалася. Коцовський зблизився з народовцями, яких поет тривалийчас вважав своїми політичними опонентами. Цей розрив пронизав поет гострим болем.

Ведуча ІІ Але на зорі ХХ ст.., коли Франко відходить від політичної діяльності, він як не дивно, знову зближається з уродженцем з Отиневич. Володимир

Коцовський, стає бажаним гостем в оселі Франків. Дружина Коцовського стала хресною мамою наймолодшого поетового сина Петра. В останні роки поета, коли загострилася хвороба, Коцовський робить усе ,щоб повернути Франка до здоров»я. Коли ж приятеля не стало, він тяжко пережив його кончину.

Ведуча І Омелян Партицький – український письменник, педагог, етнограф,

громадський діяч, уродженець с. Тейсарова був теж близько знайомий з Каменярем. Хоч Їх відносини були не ідеальними, але завдяки Партицькому була написана повість «Захар Беркут», співпраця в журналі «Зоря», братерська рука допомоги.

Ведуча ІІ Вперше ім»я О. Партацького в епістолярній спадщині І. Франка згадується у листі від 2 січня І879 року до його тодішньої нареченої Ольги Рошкевич. Франкові – 23 роки. Позаду вже тюрма, а тепер захоплення теорією, яка ділила світ на дві антагоністичні половини. Партацькому було – 39. Його заслуги вже тоді були гідно оцінені громадянством. Світ він бачить інакше, ніж молодий Франко.

Ведуча І О. Партицький неодноразово простягає руку Франкові з його хронічним безгрошів»ям, наполягає щоб його ввести в редакційний комітет журналу «Зоря»,а в один час і редактором . І коли нарешті Франко дочекався свого журналу «Життє і слово», то одним із перших співробітників був Омелян Партицький.

Ведуча ІІ Все, що мав у житті (він), віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав

І трудився для неї…

Ведуча І Відомо, що жінки відігравали здебільшого трагічну роль у житті Великого Каменяра. Кожне кохання він пережив доволі важко й тривожно. Проте літературознавці і дослідники життя і творчості поета, чомусь забули про ще одне

«зів»яле" кохання, а саме до Ольги Білінської.

Ведуча ІІ Добрівляни. 1885 рік. Ольга Білінська. Яка захоплююча й водночас драматична історія криється за цим? Захоплення Франка Ольгою було миттєвим. Йому заімпонувала самостійність Ольги у торуванні життєвої дороги. Даруючи їй

оправлені в одну політурку книжки : «Жіноча неволя в руських піснях народних»і повість «Захар Беркут», написав у посвяті :

Читець : Тобі, що власною рукою

Собі здобути вміла долю.

Робітнице на світлій ниві,

Яшлю «жіночу сю неволю».

Най світло сіяне тобою,

Пораннов заблисне зорою,

Що нам віщує дні щасливі!

Хай плоди принесе Твій труд!

І по життя твого дорозі

Най злоте жито, чужі рожі

Неув»ядаючі цвітут!

Ведуча І Невдовзі І. Франко пропонує Ользі стати його дружиною. Після Великодня вже готувалися до весілля : пошила весільну сукню, склала список гостей... Чутка про їх одруження розлетілася околицею. Та краще щоб про це ніхто

не знав.

Ведуча ІІ Почалися сумніви, відраджування, що поет не зможе забезпечити майбутню родину. Ольга розгубилася і написала усе Франкові. Але хіба він міг гарантувати її безтурботне і легке життя.

Читець Коли часом на вулиці побачу богу,

Вдову убогу, сиротя мізерне,

Що к мені руку простяга жебрачу,

В німім благанні очі к мені зверне,

Тремтить в лахмітті, босе на морозі,

Сльотою бите й гордуванням ситих, -

Огнем на серце капають ті сльози,

Той жаль голодних, нищих і невкритих.

І думаєсь мені : « Недовго, може,

Коли мене важка прийме могила.

І ти отак підеш на роздорожжє

О хліб просить , моя дружино мила!

І змовкне, зв»яне те лице, що нині

Так любим сяйвом, щирістю ясніє,

Погаснуть очі, що сміялися к мині,

Жура звалить тебе , моя надіє!

І діти наші – ох, аж серце в»яне!

Сльотою биті, босі У лахміттю,

На сльози й горе непросвітньо – тьмяне.

Як сиротята, геть підуть по світу».

І тайком я тремтячою рукою

Останній гріш їм ткну й гадаю : «Може

Хтось змилується колись і над тобою

І сиротятам нашим допоможе».

Ведуча І Ця поезія засмутила Ольгу. Подумавши, що Франко не повірив у її сили. Вона була готова на все, лиш би він був поряд. Проте Франко уникав зустрічей.

Ведуча ІІ Ольга відчула себе ображеною. Тому виїхала не повідомивши жодній душі куди… Франко пізніше відшукав її у Добрівлянах. Однак усі мости було спалено.

Читець : Раз зійшлися ми случаймо,

Говорили кілька хвиль –

Говорили так звичайно,

Мов краяни, що негайно

Здибляться з-за трьохсот миль.

Я питав про щось такеє

Що не варт було питать,

Та зовсім не те, не теє.

Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,

І розсудно річ вела,

Ми розтались, мов незнані,

А мені ти на прощанні

І руки не подала.

Ти кивнула головою,

В сінях скрилася як стій,

Я ж, мов одурілий : стою

І безсильний за тобою

Шлю в погоню погляд свій.

Чує серце, що в тій хвилі

Весь мій рай був тут-отсе!

Два-три слова, щирі, милі

І гарячі були б в силі

Задержать його на все.

Чує серце, що програна

Ставка вже не стане знов…

Щось щемить в душі, мов рана :

Се бліда, горем п»яна

Безнадійная любов.

Ведуча І Євгенія Бохенська – вчителька із Голешева. Особливе місце в особистому житті займали її довголітні зв»язки з І. Франком. Через усе своє життя

вона пронесла прекрасне і високе почуття – кохання до поета : « Я ніколи не дозволю собі, щоби після Франкових поцілунків, хтось міг торкнутися моїх уст».

Ведуча ІІ Вона мала честь бути не просто знайомою Каменяра, а й відвідувати та підтримувати його під час важкої недуги. Їй на згадку про цю непересічну людину залишилася від І. Франка не золото чи коштовний камінь, а ясна сльоза

його очей поета.

Ведуча І Весь вік , немов причина свята,

Вона жила у радості натхненній,

Щаслива, що за молодості геній,

Як Бог, поцілував її уста…

Ведуча ІІ У творчому доробку бортниківського поета, Степана Крегенбільда є поема «Поїздка», в якій можливо змальовано приїзд І. Франка до Голешева, та два вірші, присвячені Великому Каменяреві :« Франкові» та «Франковий клич», які свідчать, що дух Франка прийшов, щоб залишитися назавжди у серцях наших краян.

Ведуча І Лупайте сю скалу! –

Вона з болота зродилась.

Розрослась, укріпилась

І стала на заваді

Чесній українській громаді,

В якій порив до світлої мети, -

Скала перешкоджає йти!