церква с.Молодинче

І С Т О Р І Я

Церкви села Молодинче

 

У чудовому мальовничому місці розташоване село Молодинче. З південної і західної частини село оточують ліс, сіножаті і поля. Розділяє село на дві частини невеличкий потічок, який несе свої чисті води у неспокійний і бурхливий Дністер. Біля села проходить залізничне сполучення Львів – Станіслав (тепер Івано-Франківськ).

На високому пагорбі східної частини села розташований храм святої Параскевії, який був збудований на початку 18ст.в гуцульському стилі, мав змогу вмістити до 250 чоловік, що забезпечувало релігійні потреби громади. Оцінювалася споруда за валютним курсом 1902 року приблизно в 24 тисячі корон.

Та вибухнула Перша світова війна у 1914 році, яка принесла для мешканців села великі людські і духовні втрати. При обстрілі російських військ з артилерії австрійські вояки підпалили храм і частину сільських будівель. Деякий час всі Богослужіння проводилися у місцевій школі. У 1916 році на державні кошти Австрії на місці спаленого храму була збудована невеличка церква. Першу Святу Літургію і посвячення проводив священик Глинський. Але задовольнити потреби парафіян села маленька церква не змогла, бо не вміщала великої кількості віруючих. Тоді громада у 1920 році внесла свої пожертви, і церква була реконструйована (розширена).

Хто хоч раз побував у селі, напевно, пригадав собі невелику церквицю, що зачаровує своєю скромністю і простотою. Час непідвладний, а вона стоїть як неопалима купина, як правдивий свідок страшних і жахливих подій другої світової війни. Люблю постояти в храмі і вслухатися в тишу. Дивно чому тут ніколи не чути відлуння, яка невидима сила наповнює постріл і поглинає звуки. Можливо, сюди з глибини віків прилітають душі наших предків. Тих праведників, які століттями жили в цій землі, приходили до цього святого місця з щирими молитвами. вирощували хліб, ростили і виховували дітей, не осквернялися пияцтвом, прокльонами. Душі тих невільників, які зложили свої кості в далекому Сибіру, і душі тих борців за волю рідного краю-розстріляних по катівнях.

Село завжди славилося добрими ґаздами і національно свідомими синами і дочками, які черпали силу і наснагу у святому храмі. Церква, як добра мати, завжди залишалася надійною опорою для своїх вірних. Велика роль і заслуга у духовному вихованні дітей та молоді села була священика Миколи Дереша і його дружини Ярослави, які протягом багатьох років були організаторами та наставниками товариства „Просвіта» і Союзу українок. Але настали страшні роки Другої світової війни, і багато священиків вимушені були залишити свої парафії перед безбожною більшовицькою навалою, яка нищила нашу релігію, храми, а греко-католицьких священиків вивозили на каторжні роботи до Сибіру.

У вересні 1944 року на парафію прибув священик Йосип Плашкевич, який проводив Богослужіння до 1950року.Чорні сили добре розуміли, в чому сила духу. Вони прагнули будь-що підрубати той духовний корінь, який живив людські душі. І вони зробили найстрашніше - весною 50-го року фальшиво звинувачують священика Плашкевича у зв’язку з українським підпіллям і військовим трибуналом у Дрогобичі засуджують на 25 років сибірських таборів.

Парафія залишилася без священика, але ненадовго, почав приїжджати з іншої парафії священик Кушнір. І Богослужіння продовжувались до 1962 року. Але місцевій безбожній владі не подобалося, що храм живе і люди моляться за порятунок від комунально-безбожної тиранії. Наприкінці 1962 року безбожники закривають церкву, але люди таємно відкривали її, молилися і просили у Всевишнього порятунку. Церкву було пограбовано-забрали багато книг і Святе Євангеліє. На теренах села було знищено пам’ятні хрести і фігури. І все це робилося місцевою владою, партійними активістами села, які за отримані срібняки і титул партійця готові були розіп’яти рідну матір. І потонуло село в темряві страху, байдужості і брехливої облуди... Люди жили, обробляли землю, вирощували добірні врожаї. Але не помічали, як кам’яніли, охолоджувались їх душі.

Та Боже провидіння ні на мить не отпускало нашу церкву. Впали з дверей храму замки, а з людей – облуда. І заспівали церковні дзвони, не вдалося безбожникам знищити вічне джерело, з якого ми черпаємо перлини нашої духовності, бо, як сказав Спаситель світу Христос, звертаючись до апостола Петра : „ти Петро, - скеля, і на цій скелі збудую мою церкву, й адові ворота її не подолають”.

В 1990 році (7 квітня) відбулася в селі і в серцях парафіян радісна подія: відкрито храм, освячено і відправлено Святу Літургію священиками Богданом Нудом і Афанасієм Лужицьким в знак подяки Всевишньому за його ласку і милосердя. І розквітла квітка віри, надії і любові до Бога. Боже слово і наука, засіяні в наші душі душпастирями Дерешом, Плашкевичем та іншими, дали добрі сходи.

І переповнилася церква вдячними молитвами і співом. Любов до нашої греко-католицької церкви ми прийняли до наших сердець з молоком матері. Стоїть вона на горбочку і виглядає своїх дітей. Подивіться, як вона радіє, коли її подвір’я звеселиться гомоном голосів, і як вона сумує, коли самотньо дивиться своїми віконцями вслід тим, хто обминає її. Прислухайтесь серцем-вона кличе : „Діти мої, чого ви обминаєте мене, куди ви йдете, чи не я ваша мати,чи не я хрестила вас, чи не я вас вінчала, чи не я плакала за вами, коли ви проводжали у вічність своїх рідних? Поверніть до мене. Прихиліть свої сиві голови до мого порога. Не треба слів, подумайте лишень:” ненько, ми прийшли до тебе”. Я не дорікну вам, лишень поблагословлю вас і скажу: ”Боже оце мої діти”.

Люди! Ваші серця почують цей голос. Озирніться! Придивіться, як довго проводжає вас поглядом ваша ненька-церква.Вона стоїть і плаче за вами. І лише липа, яка росте поруч церкви, час від часу шелестить своїм листям, ніби хоче заспокоїти зболіле материнське серце.

На пожертви парафіян села церкву було відремонтовано, придбано іконостас, Святе Євангеліє, шопку та інші речі. Не забувають ці протоптані стежини до святого храму доньки отця Дереша, хоча вони далеко від нашого краю, але душею і серцем

завжди з нами, допомагають церковною літературою, подарунками

дітям на свято святого Миколая.

Завжди свята та неділі дзвони своїми мелодійним звучанням закликають парафіян до святого храму на молитву. І красується величаво храм св.Параскевії на радість і славу Господню і нам всім на спасіння.

П.Шинальський м. Ходорів