Ярослава Стецько

Жидачівська центральна районна бібліотека для дорослих

Серія „ Пізнай свій край”

 

Незалежна Україна –мета всього її життя „

 

/до 90 –річчя від дня народження Ярослави Стецько/

( Пам”ятка користувачеві )

2010

 

Людина - легенда

Коли йдеться про людину–легенду, нащадки приречені на те, щоб час від часу питати себе: «А що було б зараз, якби вона, та Людина, залишалася жива?.. Як би вона чинила і що казала б?» Сьогодні виповнюється 90 років від дня народження Ярослави Стецько. Це постать, якої зараз не вистачає Україні. Борець «ще того» гарту, людина з вірою в Україну і твердою переконаністю у власних поглядах. Слава Стецько належала до когорти тих, кого в 90–х називали «романтиками» і кого витіснили «прагматики». «Прагматики» нині еволюціонували в «тушки», а «романтиків» стає дедалі менше...

Cлава Стецько – дієвий політик, яка у своїй роботі опиралася на єдину мотивацію – здобуття незалежності України та розбудову молодої держави. Цьому присвятила все своє життя.

2010 рік проголошений Роком Ярослави Стецько. Цьогоріч минає 90 років із дня народження Ярослави Стецько ( Музики ). Жидачівщина відзначить цю ювілейну дату відкриттям музею її імені в Юшківцях, у селі, в якому свого часу жила та працювала ця видатна жінка. На сесії районної ради розглядалося питання про присвоєння Славі Стецько звання Почесного громадянина району за визначний внесок у національне відродження України, а також готується звернення від Жидачівської районної ради до Верховної Ради України про присвоєння Славі Стецько званням Героя України.

Її життя – це Україна

«В роботі, у русі все моє життя,

і зупиняти­ся неможливо».

С.Стецько

«Чинником, який об'єднуватиме усіх нас, стане любов до України» - так говорила Слава Стець­ко, що була однією з найвизначніших жінок сучасності. Вона вірила в силу і велич свого народу, любила Україну, як люблять Бога, тому служіння Національній ідеї стало її релігією. У ній акуму­лювалася та енергія, якою вільно чи проти волі заряджалися люди, що давала поштовх і силу для самопізнавання і могутній дух українства - при­родний і прекрасний, як усе справжнє.

Слава Стецько не була «залізною леді», а заліз­ними були її принципи. Вона мала блискавичну реакцію та почуття гумору, була прекрасно ерудована, красномовна, уміла пробачати слабкості і не пробачала зради і підступу. Пані Слава була чарів­ною жінкою, героїнею нашого часу, зразком для наслідування для тих молодих жінок, які усвідом­лювали себе українками.

Ярослава (Слава) Йосипівна Стецько (дівоче прізвище — Музика)

Народилася 14 травня 1920 р. в с. Романівка на Тернопільщині, померла 12 березня 2003 р. в Мюнхені.Українська політична діячка, журналістка, співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН. Член ОУН із 1938 р.

У 1943 р. була ув’язнена німцями у Львові. У 1944—1991 рр. перебувала за кордоном, де разом із чоловіком Ярославом Стецьком вела підпільну діяльність, спрямовану на визволення України з–під радянської влади.Член Центральної управи Спілки української молоді (1948—1953), з 1968 р. — керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУН (р). Була членом ЦК Антибільшовицького блоку народів, президентом АБН, головним редактором ABN–Correspondence, співорганізатором Європейської ради свободи.

Після отримання Україною незалежності повернулася на Батьківщину. Очолювала Конгрес українських націоналістів із 1992 р. До 2001 р. — голова Проводу ОУН (б). Тричі ставала народним депутатом від виборчого округу № 89 Івано–Франківської області.

Освіта — вища (Львівська політехніка, школа політичних наук у Мюнхені). За фахом — перекладач з англійської, французької та німецької мов.

Почесний громадянин м. Львова (1993). У 2000 р. отримала орден княгині Ольги III ступеня.

Похована на Байковому цвинтарі в Києві.

Конспіративне повернення

Слава Стецько приїхала в Україну у 1991 році. До того вона 47 років перебувала в еміграції в Німеччині, куди потрапила під час ІІ Світової війни (в Україні була активісткою жіночого й молодіжного крил ОУН, організаторкою Червоного Хреста Української повстанської армії). В екзилі пані Слава спершу допомагала своєму чоловікові — видатному лідерові ОУН Ярославові Стецьку, який проголосив акт незалежності України у Львові 30 червня 1941 року, а через кілька років по його смерті сама очолила Організацію українських націоналістів (бандерівську, або ж революційну). Цікаво, що ні Ярослав, ні його дружина, живучи на еміграції, не брали німецьких паспортів — залишалися особами без громадянства. Вони прагнули бути підданими однієї держави — Незалежної України.

Слава приїхала в Україну в червні, ще за «живого» Радянського Союзу. Вона мала намір узяти участь у святкуванні 50–річчя проголошення акту відновлення державної незалежності (якщо рахувати від 30 червня 1941–го). Незважаючи на те, що СРСР тріщав по швах, мандрівка все–таки могла бути небезпечною. Пані Стецько намагалася не афішувати свій приїзд, і навіть родичі не знали, що вона буде тут.

«Історія, як я дізналася про свою тітку, дуже цікава, — розповідає в інтерв’ю «УМ» племінниця пані Слави Леся Брацюнь, нині — радник міністра охорони здоров’я у зв’язках із церквами та релігійними організаціями. — Ми в родині не знали, що є така тітка. Ніхто зі старших про неї не розповідав. Ішов 1991 рік, коли я прочитала в газеті статтю Віталія Портникова про цю жінку. Я була захоплена і читала цю розповідь своїй мамі. Мій батько, брат Слави Стецько, на той час уже був покійним. А мама каже: «Це твоя тітка». Для мене це був шок! Я не могла в це повірити».

Леся Брацюнь одразу ж спробувала зв’язатися з Портниковим, з офісом Слави Стецько в Мюнхені. А там відповіли: «Ярослава Стецько — в Україні». «Коли я зателефонувала їй, вона привітала мене: «Лесюню!» — так, ніби знала мене змалечку. Я відразу стала плакати, не могла говорити, — пригадує пані Брацюнь. — Коли ми зустрілися в Києві, я з першої ж зустрічі зрозуміла, що це рідна мені людина. Слава була дуже схожою на мого батька. Мені здалося, що вона все про мене знає. Але вона побоювалася вийти на прямий зв’язок, бо це могло бути небезпечно для нашої родини».

Тоді, на відзначенні 50–ї річниці Акта проголошення незалежності, у Львові зібрався велелюдний мітинг. На цих зборах мала виступати і Ярослава Стецько. Не зважаючи на ажіотаж, їй вдавалося залишатися невідомою. «Тітка зупинилася в однієї жінки у Львові, — розповідає Леся Брацюнь. — Слава прийшла з мітингу, і її показали на телебаченні. Та жінка питає: «Це ж ви?!» — «Ні, не я». — «Як не ви? Ви ж уранці були в цій сукні».

Із Об’єднання — у Конгресс

Невдовзі після здобуття незалежності Слава Стецько остаточно переїхала в Україну. Вона поставила за мету створити тут політичну організацію, яка б об’єднала націоналістичні кола. Так з’явилася ідея створення Конгресу українських націоналістів. Голова Братства вояків ОУН–УПА Михайло Зеленчук був одним із тих, хто створював КУН — продовження закордонного ОУН(б) в Україні. Тоді точилися дискусії, якою має бути організація. Погляди Зеленчука та Стецько не завжди збігалися.

«Якось ми зібралися на засідання членів проводу ОУН(б) у Львові, — розповідає «УМ» пан Зеленчук. — У мене був план виходу ОУН із підпілля. Я вважав, що організацію треба легалізувати приблизно так, як легалізували Греко–католицьку церкву. Всі, хто був покараний, відсидів у концтаборах, хто був «засвічений», могли легалізуватися. Я вважав, що ОУН мала стати партією. Але мій проект не знайшов підтримки. Слава Стецько взяла слово й висловила незгоду. Це була дуже розумна жінка, дуже виважена. Їй дивувалися навіть вороги... І невдовзі вона привезла проект створення КУНу».

Сам Зеленчук уперше зустрівся зі Славою Стецько на початку 90–х, іще до незалежності. «Я приїжджав у Мюнхен як голова Братства вояків

ОУН–УПА.

Найбільше запам’яталася хата, в якій мешкала Слава Стецько. Вони з Ярославом працювали в Антибільшовицькому блоці народів, до них часто приїжджали представники поневолених націй, ті люди привозили різні подарунки. Там було стільки презентів, що кімната нагадувала музей, і то — світовий», — пригадує Михайло Зеленчук.

Із самого початку в роботі КУНу брав участь Михайло Ратушний — представник Всеукраїнського об’єднання солідарності трудівників, опозиційної профспілкової організації. Перш ніж включитися в політичний рух, він зустрічався зі Славою Стецько й обговорював із нею тонкощі страйкового руху. «Ми зустрічалися в тодішньому готелі «Москва» — зараз це готель «Україна». Пам’ятаю, адміністрація дала нам такі совєцькі самовари, і ми пили чай із «радянських» же склянок. Розмовляли про робітничий, націоналістичний рух. Я був вражений тим, який інтерес вона проявляла до нашої розмови про страйковий рух. Говорила дуже розумно. І повторила думку свого чоловіка Ярослава Стецька про те, що лише поєднання соціального та національного може дати могутню Україну», — розповідає «УМ» Михайло Ратушний, який після тих розмов став активістом націонал–демократичних партій та членом парламенту.

30–річний Ратушний був одним із доповідачів на перших зборах КУНу в 1993 році й очолив статутну комісію. Разом зі Славою Стецько проїздив чималу територію України. «Це була цікава й легка на підйом людина. Я мав щастя питати в неї про націоналістичний рух: як виглядав Бандера, Ярослав Стецько, інші провідники. Це було дуже цікаво. Я вдячний долі, що мав честь знати цю людину», — зазначає пан Ратушний.

Та, що давала старт і була символом.

Слава Стецько вважала своїм найбільшим політичним досягненням те, що їй як най­старшій депутатці двічі, у 1998 і 2002 роках, випадала нагода приводити до присяги депутатський корпус Верховної Ради (у 1997 році вона приймала присягу як депутат, що перемогла на довиборах у мажоритарному окрузі). Про це пані Стецько завжди згадувала з гордістю. «Ще б пак, все життя боротися за незалежність країни, не знаючи, що через скільки років або століть ця реальна незалежність настане, а потім раптом отримати її, двічі поспіль заслужити довіру народу, стати депутатом й озвучити всі слова, що накопичилися за все життя, із трибуни Верховної Ради», — казала пані Ярослава. Цю присягу за нею мусили повторювати й комуністи.

Михайло Ратушний разом зі Славою Стецько був народним депутатом трьох каденцій. Він згадує, що лідерка КУНу не була активним парламентарієм у звичному розумінні слова, але її постать завжди виглядала потужною. «Часом могло здатися, що вона не володіла питанням. Вона не заглиблювалася в усі нюанси, але я вам скажу, що у своїй ділянці, яка стосувалася міжнародної політики, вона була дуже авторитетна і активна», — пригадує Ратушний. За його словами, «Слава Стецько не була тим депутатом, який вносить десятки законів, вступає в дискусії, але для нас вона буде символом. Було важливо те, що вона є, що вона є в цьому парламенті, і вона приводила його до присяги. Ми втратили цей символ».

Ратушний пригадує, що Стецько завжди казала: «Це не моя заслуга, що я нині в парламенті. Це заслуга тих, хто загинув за Україну».

Якби вона жила...

Племінниця Ярослави Стецько Леся Брацюнь свідчить, що лідерка КУН між особистим інтересом і громадським обов’язком завжди вибирала справу. «Навіть тоді, коли доводилося ризикувати здоров’ям. Коли була перевтомлена, коли фізично не могла щось робити, пересилювала себе й робила те, що потребує справа. Під час виборчих компаній вона проводила по сім–вісім зустрічей щодня і не відкладала поїздки, бо казала, що її чекають люди», — розповідає пані Леся.

Якби не самозреченість Яросла­ви Стецько, вона прожила б довше, вважають її соратники, можливо, й відзначила б 90–ліття. «Коли в неї виникли проблеми зі здоров’ям, ми рекомендували їй поїхати до Мюнхена на обстеження. Вона відмовлялась: казала, що в Україні теж гарна медицина. Коли вона таки поїхала в Німеччину, їй запропонували операцію на серці. Але Слава не захотіла. Як написали у висновках німецькі лікарі, «пацієнтка відмовилась від подальшого лікування, мотивуючи важливістю справ на Батьківщині». Це фактично стало причиною того, що Слави Стецько скоро не стало. Та операція могла продовжити їй життя», — вважає Леся Брацюнь.

Чи подобалось Ярославі те, що відбувалося в Україні? Вона тривалий час жила в еміграції, довго чекала на Незалежну Україну. Очевидно, і самостійність, і сама держава могли уявлятися їй зовсім по–іншому, ніж це виявилося насправді. «Насправді Ярослава Стецько прекрасно розуміла, куди рухається Україна, — каже Михайло Ратушний. — Вона усвідомлювала, що цю дистанцію швидко не пробігти, а зв’язок із Радянським Союзом — дуже сильний. Вона

поспішала. Як ідеаліст, вона розуміла, що треба зробити ще дуже багато для того, щоб Україна була такою, якою мала бути».

Леся Брацюнь визнає: Україні не вистачає Слави Стецько. «Можна роздумувати про те, як би вона вчинила в тій чи іншій ситуації… Я впевнена — якось по–своєму. Пані Слава була з тих жінок–бійців, які знали б, що треба зробити. Але я переконана, що вона вчинила б так, аби нам усім було спокійніше за Україну. Аби ми були впевнені, бо є надійні руки, світле і добре серце — гаряче серце, якому не можна не вірити, не можна не поклонятися, до якого не можна не йти».

Життя Ярослави Стецько на Жидачівщині

У своїх спогадах, опублікованих в інтерв”ю газети „День”, Слава Стецько згадує 1939 і розповідає про своє життя у с. Юшківцях та Дев”ятниках : „ До Західної України приходять більшовики. Щоб уникнути арешту перебираюся до іншої місцевості. Мене „укорінюють”. Я директор школи в селі Юшківцях, живу у Дев”ятниках. Заочно вивчаю філософіюу Львівському університеті. У моїй школі діє підпільний центр зі старшинами із зброєю. Одного разу, коли чистили зброю, стався вибух, довелося залишити школу й піти у глибоке підпілля”

Як розповідав ініціатор відкриття та будівництва першого в Україні музею Слави Стецько в с. Юшківцях Володимир Лагоцький, допомагала С. Стецько, тоді ще Ярославі Музиці, переховуватися у с. Дев”ятниках Розалія Горін. А завдяки священнику с. Дев”ятники для неї були виготовлені документи на прізвище Музиківна.

Відкриття пам”ятника Ярославі Стецько у с. Юшківцях

  24 серпня 2010 року в селі Юшківці Жидачівського району відбулось урочисте відкриття музею Слави Стецько, члена ОУН, народного депутата України трьох скликань. Під час відкриття були присутні представники громадських організацій, громадськості, а також голова Львівської обласної організації Політичної партії «За Україну!» Ярослав Пітко та активісти партії.

Ярослав Пітко привітав всіх присутніх із Днем Незалежності України і наголосив, що самостійність нашої держави – є великим досягненням тих поколінь, які поклали життя у боротьбі і представником якого була Слава Стецько. «Щоб зупинити руйнування основ української держави, необхідно об’єднання всіх здорових українських сил не під лідера – месію, а навколо національної ідеї.

Головними чинниками такого об’єднання Слава Стецько бачила любов до України, її мови, історії. Ми маємо виховувати молоде покоління українців. У цьому нам не завадить ніхто – ні Табачник, ні Солдатенко, ні та, що сьогодні вірно служать владі», - заявив голова Львівської обласної організації Політичної партії «За Україну!»

У День Незалежності тут, під стінами новоствореного музею Слави Стецько відбулась виїзна сесія районної ради, яку вів голова Жидачівської районної ради Р. Баліцкий. На цій урочистій сесії депутати прийняли рішення рекомендувати відділу освіти РДА 1 вересня у школах району провести перший урок, присвячений визначним постатям нашого народу – митрополиту Андрею Шептицькому та сподвижниці українського національного руху Ярославі Стецько на тему «Благословляю і молюся за Україну». Також прийнято рішення про присвоєння Ярославу Стецьку та Славі Стецько звання «Почесного громадянина району» та про підтримку звернення депутатів Львівської обласної ради до Верховної Ради України про присвоєння цим видатним постатям української нації звання «Героя України».Своїми спогадами про Славу Стецько ділився її побратим, письменник Іван Губка. Доповідь про історію визвольної боротьби українців у XX ст. та події, які розгорталися на теренах Юшківців –Дев’ятник, про подвиги жителів цих країв підготував політв’язень, автор книги «Дзвони пам’яті», член історико-краєзнавчого товариства «Дзвін» Олексій Данилишин. Проте за браком часу виступ довелось скоротити (цю доповідь про визвольну боротьбу на теренах сіл Дев’ятник, Прибілля, Кологор, Вибранівки, Боринич, Бертишева та Прибілля ми подамо в найближчих номерах часопису).

У самому музеї, що розділений на дві експозиції, представлено особисті речі Слави Стецько, книги із бібліотеки, відзнаки, нагороди, одяг. У найбільшій залі виставки, присвяченій історії та видатним постатям українського визвольного руху, чільне місце поряд із Євгеном Коновальцем, Степаном Бандерою, Романом Шухевичем, Ярославом

 

 

 

 

Новая секция