Роман Штігер 

Роман Штігер народився 4 червня 1991 року у м.Жидачів Львівської обл. 
 На даний момент є студентом Львівського національного аграрного університету.
 Поезією почав займатись 2009-го року. 
Свою творчу діяльність продовжує у Львові, де і проживає на даний момент.  

 

Благаю ти тільки не хвилюйся,
у мене все добре.
Живу собі,як усі набравши у очі води,
і відпускаю її коли хмари
латають небо безлике і сіре.
Сьогодні зранку похмуро,
настрій помірно континентальний,
погляд сплетений у міцний вузол
стурбованого голосу,що звучить під водою
бо ти не тут,
а я-на поверхні кричу до нікого.

Якби ти була поряд,було б усе по-іншому,
правда?
Таке враження,що я лечу
до неба,а потім різко падаю тобі на обличчя
бомбардувальним дощем
і танцюю вітром в кишенях,
що гонить стурбоване листя,
лоскочучи кінчики твоїх тендітних пальців,
Пишу тобі,бо час-це війна,яка вбиває історію.
Твоя ковдра мабуть ще тепла
і до сих пір пахне нами,а також запашною кавою.

Головне,що ми живемо у спільних історіях.
Таке враження,  ніби я випав росою під ноги
низько вклонившись на твої втоптані
легкі сліди,що розляглись на траві
під моїми галасливими вікнами.
Вони вказують мені вірний маршрут,

бо там є стежина до твого піднебесся,
бо там ти учора літала навпомацки,
бо ніч зрадлива накрила твої очі вуаллю
і ти не помітила,що я тебе читав по складах,
але ніяк не зміг дочитати,Бо закінчення-

 це,як початок незвіданої і тремтливої
історії,яку ми ще обов'язково напишемо разом.



ЛЮБОВ

любов це все що ми маємо наразі 
це ніби одна цигарка і один сірник 
одна мішень і один постріл 
любов це те що нас зігріває коли нам холодно 

ти ідеш на перший трамвай що збігає униз 
по вузьких cуглобах нашого міста 
мов вода що біжить поміж шпарини бруківки 
теплим подихом дмеш у вікно і думаєш 
що час спливає дуже хутко коли поряд 
не я 
це мов яд що нічим 
не виводиться із організму 

потрібно не боятися відпускати 
потрібно іти щоби повертатися 
вірші мають бути ненаписаними 
музика має бути незіграною 
любов має бути взаємною 

ці твої незграбні уста що цілують зап'ястя 
твій погляд це жало що пронизує наскрізь 
усе тіло від чого воно терпне і солодшає 
мов вино що пульсує на спілих виноградних гронах 
поміж грузинських плантацій 
де сонце виблискує на шкірі вогнями 

не тривож моєї тиші 
якщо ітимеш 
то іди не розрізаючи тілом німого повітря 
іди так щоб не було чутно 
твого поривчастого дихання 
твого безтурботного оніміння 

слово це мистецтво звуку і думки 
воно виходить із середини пересічення площин 
воно проходить крізь клітини і протікає у венах 
любов це коли є про що помовчати 
кохана моя 
любов це все що ми маємо наразі 
одна мішень і один постріл 
кохана моя 
кохана моя

ПЕРЕНАСИЧЕННЯ КИСНЕМ

перебираєш невміло пальцями 
своє сполохане від вітру волосся 
мов ослаблені струни гітарні 
і 
віртуозно вгинаєшся тілом 
як підбитий метелик під сп'янілим дощем 
що упав до ніг втомленим перехожим 

мабуть ще не придумали таких слів 
які б могли описати твою красу 
бо усі слова щодо цієї краси 
уже належать тобі 

вбирай у намисто цю терпку і солодку мить 
вбивай навмисно словами це змарніле мовчання 
усю твою недовершеність людcьку 

я витягав із тебе слово як ніж 
з-під міцного ребра 
я розповідав тобі про шум мілководної 
річки що колись доторкалася до наших 
ще не затертих від повітря площин 

я завмовляв для нас весну 
і грози що пролітали б крізь пальці 
до світла мов порох 
що незграбно осідав на каламутну вологу 

філіжанка кави у твоїх руках 
у моїх твоя солодка безмежність 
ти віддаєш мені тепло 
воно зараз для мене як беззахисний кисень 

я відчуваю пульсацію листя і легке 
лоскотіння трави яка щодня проростає 
на моїх долонях що поривчасто дихають 
мов легені наповнені сирим димом 

ти спиняєш мене за крок до провалля 
глибоко цілуєш під листям 
бо весна б'є тиском у словах твоїх 
бо весна у тобі розпускає свіжі пагони

ПО ЧАСТИНАХ

я бачу тебе у собі 
і збираю твій світ по частинах 
із намиста 
бісеру і піску 

моє місто світить очима убивці 
а ти заварюй собі кави і купайся у глині 
вивертарся навиворіт 
і мовчи 
мовчи допоки вибухне голос у бронхах 

буває по-різному 
руки на сонці 
руки під дощем 
руки в руках 
головне дожити до ранку 
а там усе як по нотах 
ступає вічності час по вологих обличчях дощу 
без нас 
бо ми наодинці 

прочитай і вивчи мене напам'ять 
кожну клітину думку слово 
рух подих подив постріл дотик вагання 
молись до птахів 
говори про несказане 
думай про незбагненне 
купайся у хмарах 
роби заборонене 

другий день поспіль мені сниться море 
приємно робити звуки на твоїй поверхні 
що пливуть кораблями у небо 
ти мій музичний інструмент 
шукай звуки у тишині 
шукай свого музиканта 
заплітай ліхтарі у тілі своїм і світи щоєсили 

не пускайте віршів у безодню 
ми не такі як були раніше 
не кидайте любов 
у провалля 
повертайся якомога скоріше 
я збираю твій світ по частинах 
я бачу тебе у собі