Оксана Дяків

Безповоротний бумеранг

Життя моє – суцільна павутина
Неначе між кущів малина.

Так непомітно падає до долу

Як промінь сонця в люту пору.

Холодний дощ приведе мене в тяму,

І в ту ж хвилину я згадаю маму,

Яка ласкаво тулить і голубить,

Яка мене завжди полюбить.

І в ту ж хвилину я вже розумію,

Що це для мене тільки мрії,

Бо матері вже не вернуть,

Так само, як останню путь.

О Боже, я б віддала усе,

Щоб матусеньку побачить іще,

Доторкнутись до її волосся,

Так, щоб мені це не здалося.

Чому згрішили люди в Раю?

Чому? Ніхто цього не знає.

Тепер жили би рідні з нами,

А я – не втратила би мами.

Чому хороші люди нас покидають?

Погані цього ж не відчувають!

Й кого цікавлять ці риторичні запитання?

Для простого люду – велике це завдання.

Та я не побоюсь цього спитати в Бога!

Кого й яка чекає у житті дорога?

Невже хорошим шлях до неба,

А безсоромним жити треба?

 

Ти і я

Я – промінь сонця на землі,

Я – струмочок посеред пустелі,

Я – те, що доля дала тобі,

Тільки ти не закривай їй двері.

Ти – часточка в моїй душі,

Ти – ніжний подих заметілі,

Ти – крапелька життя у ній,

Єдиний привід в моїй цілі.