Василь Мицик

Насупили брови розлючені хмари

Мов напасть на крилах шалених вітрів

Так швидко несуться, мов хвилі у морі

Одна через одну, кидаючи гнів

Куди спішите ви, куди так сердито

Розлюченим військом тримаєте путь

Кидаєте блискавки несамовито

З країв цих далеких вам вже не вернуть

Ви горді мов скелі і вас не схитнути

У ваших очах все згорає до тла

І саме тому вам ніяк не збагнути

Що вже не надовго вам вистачить зла

Он там за межею де грає струмочок,

Тремтить від страху молоденька трава

Листвою тріпоче вишневий садочок

Там спрагла на вас зачекалась нива.

 

Подарунок

З кожним подихом більше і більше тебе я вдихаю

Задихаюсь п’янким ароматом весняних садів

З кожним днем усе більше і більше тебе я кохаю

І щоб висловить все це вже скоро не вистачить слів

От тоді напишу тобі вітром на твому волоссі

Намалюю дощем на вікні я твої почуття

Серед поля зустріну тебе на вузенькій дорозі

Подарую тобі, не вагаючись, своє життя.