ВИБРАНІВКА

ВИБРАНІВКА За матеріалами досліджень Василя Лаби

 

Господарський розвиток Вибранівки

Селище Вибранівка Жидачівського району витягнулось з півночі на південь вздовж річки Давидівки. Довший час це була повноводна річка і ще в кінці XIX ст. тут були непоодинокі випадки, коли топи­лись люди разом з возами [16, ч. 66/1891]. Сільські забудови знахо­дяться на пологих схилах складок Волино-Подільської височини, які сягають тут 370 м над рівнем моря. Між річкою та сільськими господарствами проходить збудована ще у 1860-х роках залізниця Львів-Чернівці. З вікон потягу можна добре оглянути кожну хату у Вибранівці.

Виникло село очевидно пізніше від інших поселень у цих околи­цях. Перші письмові згадки про Вибранівку походять з 1631 року, коли вона згадувалась вже як містечко. Невідомо, коли та як воно виникло, але сама назва Вибранівка може походити від того, що ці землі колись могли бути надані селянам-вибранцям (як вибранецькі лани), які замість відробітку панщини мали накладений обов"язок виконання військової служби у випадку війни. Але також не виклю­чено, що містечко своїм походженням має щось спільного з сусід­німи селами Бринці Загірні та Церковні. Польською мовою Бринці завжди писались Бранці (Brance). Тому й не виключено, що Вибра­нівку заснували вихідці з Бринців, або навіть військовополонені-бранці ще в період ХІІ-ХШ ст.

Також допускаю, що першими поселенцями Вибранівки могли бути лісоруби- вуглярі, які випалювали тут деревне вугілля та вапно. Ще у ХУПІ ст. містечко було оточене буковими лісами, а у докумен­тах 1764 року тут згадано ліс Вапнярки та долину Вуглярка.

Містечко мало свій герб- зображення білої каплички на голубому полі геральдичного щита [4, с.197]. На жаль, невідомо, коли та при яких обставинах він виник.

У 1648 році містечком володіли пани Скотніцькі. Восени того року його повністю спустошили кримські татари, про що свідчив під присягою місцевий житель Березовський (або Дорозовський) [12, с. 189]. Під час зимового постою 1667 року міщанам наробили шкод хоругви польського війська. Ось уривок зі скарги міщан у львівсь­кому міському суді: "У Карпа взяли вгодованого вепра вартістю 18 зол., 8 курей, 3 маци вівса та на пиво і горілку для жовнірів дав 1,5 зол. У Поповича вбили робочого вола і забрали м"ясо, а також З свиней, 8 кіп вівса та 8 качок. Бачичові взяли 2 копи жита та 8 курей. Іваникові взяли свиню та пів колоди гречки. У його брата - 4 колоди вівса. Юркові забрали 3 копи жита. Шклярові з хати забрали скляне вікно. У Павла забрали сокиру та мацу вівса, також на пиво дав 16 грошей. Також розшарпали двірське гумно" [1, с. 1643-1652]. Зі скарги видно, що коронне військо вело себе в українському місті не краще від орди. Власником його був тоді Ян Коритко.

17 березня 1672 року король Михайло Вишневецький на прохання саноцького підчашого Якуба Каліцинського та його дружини Со­фії Скотніцької визначив для Вибранівки дату проведення ярмарку [13, док.5342]. Ярмарки мали збільшувати прибутки власників Ви­бранівки.

У 1711 році містечко належало Мартину Маліцькому. Але вже у 1716 році король Август II підтверджував право на проведення яр­марків у місті його новому власникові- Стефану Карчевському [13, док.6732].

У 1763 році Вибранівка належала пані Камінській, яка відступи­ла її в посесію пані Шеліговській. Військового податку з міста було зібрано тільки 6 зол., що було менше, ніж з деяких сіл (з Жабокрук-10 зол. 22 гр., з Чорториї - 17 зол.11 гр., з Дев’ятник - 19 зол. 4 гр.) [2, с.1600-1603].

У 1768 році на вишенському сеймику шляхти було ухвалено бра­ти з міста такий же податок як і з міста Соколівки- 6 зол.27 гр. чопового (за продаж горілки) та 10 зол. 10 гр. шележного податку (військового).

У 1773 році тут було 28 жидівських хат, у яких проживали 137 осіб. Вони мали 12 коней та 34 корови. Християнських хат було 45 і проживали у них 219 осіб, які мали 16 коней, 14 волів, 43 корови та 24 свині. Статус наймитів мали тільки 8 осіб. У місті було 4 шевці, З ткачі, коваль, мельник, пекар, столяр, кравець, візник, 2 службов­ці, гончар, лісник, пастух та пасічник. Всі інші були землеробами (крім жидів). Від важкого життя та грабежів до березня 1773 року з міста втекли 7 сімей. У податковій фасії Вибранівки 1773 року заз­начено, що тут було 22 жидівські будинки. В них проживали ЗО чоловіків, 32 жінки, 35 хлопців та 30 дівчат. Місцевий фільварок засівав озиминою 90 корців, яриною-150 корців та облугом залишав лежати землі на 50 корців висіву. В фільварку було 6 коней, 17 волів, 27 корів, 19 телят, 28 свиней. Став приносив 1500 зр. при­бутку, а оренда корчми- 3300 зр. прибутку в рік [5, с.1-2].

У 1775 році власник містечка отримав з Вибранівки разом з села­ми Борусів, Бринці Загірні та Церковні 6745 зр. прибутку. Міські жиди дали 171 зол. чиншу, християни 107 зол. Найбільші прибутки приходили з оренди "демлі" (6000 зр.) та "плавів" (6000 зр.). Очевид­но мова йде про домницю для виплавляння заліза із збагаченої боло­тяної руди, бо у реєстрі витрат вказано, що на купівлю руди до "демлі" витрачали 1000 зр. У іншому документі з 1787 року серед переліку місцевих назв згадана й "дорога до демні". Отже, у містечку таки було залізоробне виробництво. Пан вів судову справу за ліс зі своїм сусідом і виплатив за ведення справи 1000 зр. своєму представ­никові в суді. Ліс охороняли 4 лісники [6, с.4].

В Йосифінській земельній метриці 1787 року зазначено, що за містечком рахувалось 1488 моргів земель. З них 1128 моргів станови­ли переважно букові ліси, 337 моргів- луки та поля і 23 морги ставок. Границі міських володінь по периметру були позначені 82 земляними копцями. Саме містечко мало 76 номерів, з яких 20 хат належали жидам. Жиди мали тут свою школу, тримали 3 горальні. Четверта горальня належала дворові. Теж був у місті млин на 2 камені. Біля нього був великий став площею 23 морги. Міщани часто їздили на торги до Роздола. На той час містечко вже мало новий цвинтар. Згадана була і дорога до демні, а також ліс Вуглярний [3, с.2-74].

Фасія 1789 року говорить про Вибранівку вже як про село графа Мавриція Лося, яке мало 77 номерів. Серед його жителів виділялось 27 ґрунтових господарів, 9 загородників та 12 жидів-загородників. Інші напевно були вільними купцями та ремісниками. Грунтові гос­подарі робили протягом року по 32 дні панщини, загородники- по 16 днів, а жиди платили тільки грошовий чинш. Два мельники відроб­ляли тільки "сокиркову" панщину- по 2 дні щотижня виконували різні теслярські роботи у дворі. Кожен господар повинен був раз в місяць відробити шарварок- колективну роботу при ремонті доріг, гребель та мостів.

Згідно цісарського патенту від 9 вересня 1784 року селянам до­зволялось мати власні жорна, за які вони сплачували по 15 кр. по­датку. Фасія не вказує скільки таких було у Вибранівці, але зазна­чає, що такі були [7, с.2-14].

У 1808 році містечко і навколишні села належали графові Лосеві Маурицію, 1767 р.н.

Маєток Лося у 1812 році отримував з містечка та села Бринці Церковні 120 корців вівса, 50 каплунів та курей, 160 ліктів пря­дива, 2 пні бджоляної десятини, 467 зр. грошових чиншів, 5600 зр. від продажу пива та горілки, а також 6364 дні пащини. Про демню вже згадки немає і вона до того часу мабуть припинила своє існуван­ня. Вся сума річного прибутку становила 9302 зр.

У 1820 році у містечку було 90 номерів, 63 господарства. З них 32 господарства були крихітними, з наділами землі до 10 арів. Другу половину становили господарства, що мали від 4 до 10 моргів землі. Двірська горальня та млин на три камені були заваленими і не пра­цювали.

У 1832 році у містечку проживали 452 греко-католики, а шема­тизм 1866 року подав тут ще й 162 римо-католиків.

У 1865 році громада Вибранівки зібрала 10 зр. у фонд львівської вчительської семінарії, а жидівська громада дала 6 зр. [22, ч.46/ 1865].

Відомо, що у 1876 році місцевий священик Григорій Туркевич вступив до москвофільського "Общества им.Михайла Качковского" і платив щорічні членські внески по 1 зр. У цьому році він теж дав 1,5 зр. на учнів Народного Дому у Львові. Отже, можна припустити, що у містечку формувалась москвофільська атмосфера.

25-червня 1885 року в околицях Вибранівки була величезна буря, що супроводжувалась градобоєм. Найменші градинки були завбіль­шки як ліщиновий горіх. Під водою опинилась залізнична колія

між Старим Селом та Вибранівкою [14, 3.7.1885].

У 1886 році тут було 292 греко-католики [24, с.41/1886]. Згідно статистичних даних, у 1890 році містечко нараховувало 100 будин­ків з населенням 669 осіб. У 6 хатах у дворі проживали 29 осіб. За релігійною ознакою міське населення поділялось на 260 греко-като­ликів, 220 римо-католиків та 218 іудеїв. Школа вже була двоклас­ною [25, с.71].

У лютому 1891 року тут відбулись передвиборні збори, зоргані­зовані москвофілами о.Заяцем з Ходорова та о.Білинським з Нових Стрілич. На них був висунутий кандидатом в депутати до австрійсь­кого парламенту Денис Кулачковський [23, ч.39/1891]. Перед тим народовці у Бібрці висунули на це місце Юліана Романчука. На вибо­рах переміг Романчук.

Весною 1892 року о.Туркевич зібрав у своїй парафії 24 підписи проти введення фонетичного правопису замість церковносло-в"янсь-кого письма. Такі протести москвофіли збирали у багатьох місцях Галичини, але галицький сейм до них не прислухався. Фонетичним правописом ми користуємося й зараз.

10 червня 1894 року вчитель Іван Бжозовський та начальник залізничної станції Людвік Кнобльох організували у школі мабуть перший в історії Вибранівки музично-декламаторський вечір. Весь прибуток від нього (30 зр.) був відданий на прикрашення церкви.

Власницею маєтку у кінці XIX ст. була графиня Феліція Фред­рівна. її чоловік граф Фредро любив мисливство та часто влаштову­вав у лісах великі полювання, особливо на кабанів. Їх тут розвелось так багато, що вони чинили великі шкоди на полях. Доводилось їх відстрілювати і влітку. Під час одного з таких полювань у серпні 1896 року був випадково застрелений лісничий Лаврентій Панек [17, 4.186/1896].

У 1896 році у Вибранівці було 698 жителів, а у 1900 році- 818. Кількість греко-католиків у 1903 році сягала 342 осіб [24, с.231/ 1903].

У серпні 1906 року поліція брутально арештувала в селі за подан­ням війта Яна Солтиса його заступника Якима Максим"яка і кілька днів протримала в Бібрці з кайданами на руках. Це була помста йому за те, що він як українець робив тут довірочні збори в справі реформи виборчої системи, мав радикальні погляди. Крім того, з хати були забрані подушки за те, що він нібито не хотів йти на шарваркову роботу. Місцеві поляки подейкували, що таку профілак­тику треба було ще зробити громадському касирові Колодієві [21, ч.32/1906].

У 1913 році у містечку проживали 428 греко-католиків, 300 ри­мо-католиків та 300 іудеїв [24, с.265/1913]. Отже, його національ­ний склад був дуже строкатим. У 4-класній школі 4 нчителів нав­чали дітей. При церкві діяло велике "Братство тверезості". Воно у всій парафії мало 570 членів.

Поки що не вдалось знайти документальних матеріалів про долю Вибранівки у роки І світової війни. Відомо, що тоді згорів будинок читальні. Весною 1919 року під час українсько-польської війни за­лізничний службовець Михайло Харківський стріляв до польського літака, який кружляв над містечком, за що у лютому 1920 року був притягнутий до суду, але звільнений від відповідальності за браком доказів [15, ч.37/1920]. Дружина Харківського вчителювала у міс­течку. З повідомлення газети "Вперед" у 1920 році випливає, що в УГА служили Василь Куляш та Михайло Процишин з Вибранівки. Обидва попали у польський полон.

Після І світової війни містечко втратило свій статус і в усіх доку­ментах згадувалось як село. Кілька місцевих польських сімей при підтримці держави почали у 1921 році будувати у Вибранівці кос­тьол. Урядник станції Комендовскі з цією метою накладав на місце­вих українців податок по кілька десятків польських марок [15, ч.167/1921].

На початку липня 1929 року у Вибранівці ліва організація "Сель-Роб-Єдність" організувала страйк найманих робітників у фільварку пана Тужанського. Польська поліція у відповідь ареш­тувала керівників страйкового комітету А.Дайчмана, М.Слобо­дяна та М.Сорокаліту. Останній просидів у Бібрці під арештом З місяці. Влада зарахувала Вибранівку до числа місцевостей, які підлягали пацифікації восени 1930 року. Від знущань польських карателів українське населення врятував пан Звольський з Бри-нець Загірних, який був послом до сейму і гарантував поліції, що сам наведе тут порядок. У 1930 році тут змушена була припинити діяльність українська кооперативна крамниця "Надія". У 1931 році населення Вибранівки зросло до 993 осіб.

Репресії проти українців чинив і комендант місцевої поліції Вру-бель. Через свого агента С.Корпана Врубель передав місцевій патріо­тичній молоді Р.Фуркевичу, М.Кустяку та М.Сороколіті якісь лис­тівки підбрювального характеру і заарештував хлопців при розкле­юванні цих листівок. Всі отримали по півтора року ув'язнення. Про це мені особисто розповідав М.Сорокаліта, автор слів відомої пов­станської пісні "Ех, лента за лентою набої подавай...", керівник од­ного з підрозділів СБ УПА. 23 березня 1934 року Врубель був роз­стріляний тим же агентом, 26-річним Степаном Корпаном з Бринців Церковних. Корпан не міг більше знести каїнового тавра донощика, яке він отримав у односельчан. Суд засудив С.Корпана до страти.

У 1936 році у Вибранівці проживали 468 греко-католиків, 151 римо-католик та 200 іудеїв [24, с.301/1936]. У 1938 році за даними "Просвіти" у селі було 140 українських сімей, 100 польських та 30 жидівських. Отже, село набирало дедалі більше українського харак­теру..Читальня мала тут 113 членів, а у своїй бібліотеці до 350 при­мірників книг та журналів. Село отримувало 4 види українських періодичних видань.

 

Церква у Вибранівці

У акті візитації місцевої церкви Діви Марії 16 березня 1742 року зазначено, що ця церква вже тоді була старою і потребувала ремон­ту. Збудована була з дозволу Стефана Ігнатія Карчевського, власника міста. Священик Стефан Прокопович мав поля на 7 плугів (тобто його можна було за день зорати 7 плугами) та лук на 10 копиць сіна. Третина поля кожного року лежала облогом і служила пасовиськом. Сам парох був пияком, влаштовував скандали і тому через місяць після візитації йому наказано було стати зі звітом у Львові перед церковною владою. Парафіян у містечку було всього 16 родин. Всі вони щороку мали платити священикові по 15 гр. У акті візитації при перерахунку церковних земель також був згаданий "панський вал". Це доказує, що місто колись мало земляні укріплення [11, с.286].

У 1760 році власник міста пан Лось у "вибранівському замку" надав місцевому парохові о.Теодору Воронкевичу привілей на право вільного користування лісом та безплатного помелу зерна у пансь­кому млині. За церквою було закріплено поля на 16 днів оранки та лук на 9 косарів. Разом цього поля було 11 моргів, а лук- 8 моргів. У 1764 році у містечку вже було ЗО українських родин. Своєї школи вони ще не мали. Господарі платили парохові щорічно по15 гр. "про­скурного" та по 1 гр. при Великодній сповіді, а дякові по 6 гр. роко­вого [8, с.4-5].

У 1789 році місцевий парох о.Ілля Марцінкевич визнавав, що від мешканців Вибранівки він отримує по 8 гр., що разом становить 4 зр., а дяк отримує по 3 кр. Оскільки 1 зр. мав 60 кр., то в місті було 60 українських родин. Церква мала 11 моргів поля та 7 моргів лук та городів [7, с.8, 14].

У 1810 році тут була збудована нова мурована церква Введення в храм Діви Марії, а також і кам"яна дзвіниця біля неї. Очевидно причинився до будівництва і Лось, за що на нього кривим оком дивились місцеві поляки- "тен Лось збудовал цось, лєпєй би косьцюл збудовал". Храмове свято в містечку припадало на день 4 грудня.

У період між 1832-1839 роками парохом в селі був о.Михайло Гаварецький, 1774 р.н.

Влітку 1891 року помічником о.Туркевича став о.Мар"ян Литвин [16, ч.195/1891]. Служив він тут до весни 1894 року, коли парохом був призначений о.Володимир Дорош [18, ч.73/1894].

Церква стояла біля двору і чимось нагадувала львівський костьол оо. домініканців. Наприкінці XIX ст вона вже потребувала ремонту. Хоч зверху була покрита бляхою, але всередині була обдертою і поде­куди з-під обваленої штукатурки виглядала цегла. 10 червня 1894 року з ініціативи начальника станції Людвіка Кнобльоха у школі був проведений вечір з участю відомого львівського соліста Калино­вича. ЗО зр. доходу були передані на ремонт церкви [18, ч. 136/1894].

У 1907 році церква була розмальована всередині.

12 червня 1893 року о.Туркевич помер на 80 році життя. Пові­домлення про смерть цього "гарячего русского патриота" помістила москвофільська газета "Галичанин" [17, ч.132/1893]. Весною 1894 року парохом у Вибранівці був призначений о.Володимир Дорош, 1864 р.н., висвячений у 1887 році. Походив він з села Ракобовти, де його батько о.Іван протягом 55 років був парохом. У Вибранівці о.Володимир був парохом ще протягом якогось часу після І світової війни.

1 квітня 1935 року парохом у Вибранівці став о.Теодор Чаниж, 1897 р.н., висвячений у 1926 році. Він мав тверду руку і взявся за наведення порядку в церкві, якого бракувало за його попередника. У 1935-36 роках в церкві були встановлені два бічні престоли. У 1937 році провізорами місцевої церкви були Яким Дмитерко, Василь Хомин та Лев Семендик. Прибирали церкву Марія Микуш та Анас­тасія Орищин. При інспектуванні церкви у 1937 році було відмічено, що у ній зберігаються всі річники "Єпархіяльних відомостей" від 1891 року, а в парафіяльній бібліотеці є понад 100 книг.

23 лютого 1939 року у Бібрці судила польська влада за україні­зацію метрик народження о.Теодора Чанижа з Вибранівки, о.Степа­на Королюка з Дев"ятник та о.Зеновія Кузьмовича з Соколівки. Всі отримали по 3 місяці арешту, але з відтягненням кари на три роки. Апеляційний суд у Львові збільшив їм кару у 2 рази [19, ч.9, 23, 32/ 1939].

У 1941 році парохом тут імовірно став о.Іван Зрада, який до осені 1939 року був парохом у селі Добряни Миколаївського району.

 

Діяльність "Просвіти" у селі

9 лютого 1906 року група українців з Вибранівки звернулась до намісництва з проханням про надання їм дозволу на заснування тут читальні "Просвіта". Відкриття її відбулось 18 березня 1906 року. На установчі збори зібрались біля 150 осіб. З передового та націо­нально свідомого тоді села Романова біля Бібрки прибули сюди о.Яків Сінгалевич та селянин Степан Назарко. Збори проходили у хаті Михайла Солтиса. До читальні записались 38 осіб, які погоди­лись сплачувати членські внески по 1 короні в рік. Львівське матірне товариство "Просвіта" подарувало молодій читальні 75 книг на суму 25 корон [10, с. 18-22]. У 1908 році "Просвіта" мала тут вже 48 членів, але у містечку також існував осередок польського "Това­риства школи людовей" (TSL). Польська мова панувала у школі та у громадському уряді.

У 1920-х роках тут також відновила роботу "Просвіта". У 1933 році читальня мала 70 членів. При ній працював аматорський гурток (17 осіб) та хор (22 члени). Тут також діяла юнацька організація КАУМ, яка мала 15 членів. Діяльність читальні проходила в умовах переслідувань польською владою та місцевою шовіністичною верхів­кою. У листі до матірного товариства у Львові від 7 квітня 1927 року голова читальні М.Мендик та секретар М.Костецький писали, що "те­пер такий час, що кожен оминає читальню здалека, бо боїться втрати­ти кусок хліба, боїться переслідувань. Отже, через тих кілька літ наша читальня загинула. Але тепер знову відновлюється" [10, с.ЗО].

У 1932 році місцеві польські "стшельци" важко побили дяка, який був головним організатором аматорського гуртка і він не зміг далі працювати з молоддю у читальні [10, с.32].

Читальня "Просвіта" у 1930-х роках у важких умовах продов­жувала свою працю у Вибранівці. На мізерні прибутки з вистав у 1930-31 рр. члени читальні поштукатурили будинок, зробили сцену, закупили 10 крісел.

На жаль, скупі рядки звітів читальні не дозволяють написати більше про її роботу.