Їх імена їз пам'яті не стерти

Чергове  засідання поетичної світлиці  «Мелодія слова» у  першу  неділю весни планувалось  присвятити темі духовності, прощення, вищості духу та безсмертю душі. Атмосфера сьогодення спонукає кожного говорити про події в Україні, про біль, тривогу, спонукає до спогадів, до світлої пам’яті.  

Кажуть, що коли  гримлять гармати – музи замовкають.                                  

        Ні, голос муз націлений в грядуще 

Гучить, як сурми честі і добра,                                           

На дужих крилах піднімає душі,                             

Щоби навік забулось нице –  «раб».

В залі  бібліотеки традиційно зібрались гуртківці,  число присутніх було доповнене  пересічними громадянами  міста  і  району, котрі відчувають свою дотичність до подій сьогодення.   Запалені свічки – шана  й пам'ять  про   героїв небесної  сотні,  відомих  і безіменних, тих, хто був  серед нас, жив , творив,  любив  життя та  Україну.

Присутні читали  свої вірші, ділились враженнями про пережите, висловлювали надію на  мирне розв'язання військового вторгнення і у  великому жалю одночасно висловлювали думку  про  незламність  українського духу .

                                                                                   Наталя Тріщ

       Простора, багата, квітуча країна,

сильний, терплячий вкраїнський народ,

нерви, як струни, життя, як руїна,

доля нещасна. Різкий поворот......

      Ми хочемо жити - не існувати,

ми - за майбутнє для наших дітей,

віра у серці, її не здолати,

ми - з перемогою в завтрашній день.

У серці держави прості мирні люди

підняли свій голос за власні права,

їх б'ють і стріляють, але не злякають,

бо дух у них сильний й надія жива.

      Рабів до раю не пускають,

Вони потрібні на землі,

Їх у брехні й страху тримають,

Бо вигідні тупі, глухі, німі.

Ми не раби, ми хочем волі,

наш голос чує цілий світ

і пролились невинні краплі крові

вночі, і залишили болю слід.

       Лютневий вітер шепотів весною,

вони єдналися й спішили на Майдан,

всі молоді, так мріяли про волю      

для України.  І зостались там....        

Вони хотіли іншої країни,      

як не для себе - для своїх дітей,       

щоби квітучий сад, а не руїна,                                                                                                                  щоби надійним був прийдешній день.                                              

     Вони про це хотіли заявити,

щоб їх почули влада, президент,

що вони хочуть в своїй хаті жити.

Та тільки мить - і все пропало вщент.

І їх косили, як колосся в серпні,

і кулі на замовлення були,

кому - у скроню, а кому - у серце,

і потекли струмочки крові, потекли.

    Лютневий вітер шепотів весною

у той четвер кривавий і страшний,

їх близько сотні полягли за волю,

спочинок вічний в Києві знайшли.

Вічний спочинок у кривавий четвер знайшов і наш земляк, ходорівчанин  Роман Точин,  йому було тільки  43 роки….

Інший ходорівчанин  -  Іванко Гриців написав пісню посвяту Роману  Точину,   пісню  з  болю  і  звитяги  простому  мужчині та герою. Зараз ця пісня часто  лунає в ефірі львівського радіо FM.

 Кожного торкнувся Майдан – хтось переживаючи плакав, а в когось сльози писали рядки.

 Свої  римовані роздуми, посвяти прочитали:

 Алла Козовіта,

 Уляна Пущак,

 Софія Телішевська,

 Богдана Дереш,

 Марія Баран,

Ярослава Дилин.

     Їх  нові твори розміщено у розділі  сайту МЕЛОДІЯ СЛОВА  на  персональних поетичних сторінках.

 Набатом – закликом  до честі  кожного  звучали роздуми Лідії Татчин.

Ми дякуємо Богові і тим, хто перейшов страшне пекло, зазнав глибоких фізичних і психологічних ран і залишився живим – вони герої земної сотні.

 Жидачівці … їх було  на  Майдані  незліченно. З хвилюванням  згадали проведені майданівські вахти   Іван Гивель, Ірина Гебра. Тремтливим  було відчуття вищості  духу тих людей,  що вдихали повітря Майдану, торкались бруківки де помирали герої.   Вже по закінченні заходу обмінювались думками інші  майданівці,  в тихих словах виказували і біль, і тривогу,  і твердість духу.

Будемо сподіватися, що смерть, кров, страх, біль, рани самовідданих українців змінять на краще наше життя, винні будуть покарані. Та, якщо не всі понесуть суд земний, то Божий не обмине нікого.

Наталя Тріщ

    Іуда 21 століття

свій трон купив ціною крові й смерті

дітей Вкраїни - молодих і літніх.

Їх імена із пам'яті не стерти.

Але така вже доля у Іуди ,

на горі інших щастя не збудуєш..

Тремтить душа. Повстали люди:

Хай з Богом йде, а Бог його засудить.

                   ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ !

Ще одна сторінка  пам'яті присвячена Любомирі Бенькалович.

 П'ять років ми зустрічаємо весну без Люби та в пам’яті вона живе завжди  усміхненою, щирою, доброю, безвідмовною.

Люба залишила себе в своїх синочках – Дмитрику та Богданчику та в нарисах, етюдах, есе, віршах, наповнених живої іскри тепла, любові, краси, віри та надії. Була скромною людиною, сором’язливо розкривала свої думки словом учасникам літературного клубу «Мелодії слова» та читачам журналу «Порадник» під іменем Любомира Слюд та Анна Світ. Гаслом її життя було – не нарікати, за все, що маєш дякувати Богові.

   Творчість Любомири Бенькалович нами не розкрита і до сьогодні.   Відомо, що у неї були записники з її віршами та нарисами. Вона планувала  упорядкувати і видати збірку, вже про це велась  розмова з директором видавництва «Каменяр» Дмитром Сапігою.

   На одному із засідань літературного клубу Люба довірила увазі свій нарис «Таке життя»,  про силу терпіння у важких обставинах і утвердження думки – жити треба. ЇЇ слова залишаються актуальні і сьогодні.

Гуртківці, запрошені з  міста Долини  родичі  Люби Бенкькалович  прослухали  її роздуми  з нарису  «ТАКЕ ЖИТТЯ».

       Ще одне ім'я українця було  згадане з пошаною  - Володимир Івасюк, якому 4 березня було б 65 років. Його пісню життя обірвали на високій ноті дуже рано.

      Його весна зів'яла передчасно,

По цвіту в квітні буря пролетіла,

Ростуть дерева-велетні мовчазно,

Від скоєного в них душа тремтіла.

Зелені свідки вгору зносять віти,

«Прости їм. Боже!» - моляться і нині,

настільки душі вміли очерствіти,

що погасили зірку й очі сині.

      Його нема… І неба менше стало,

Душа напій полинний смакувала,

Та з болю стрімко пісня виростала

І їй зозуля вічність накувала.

Його весна цвіте по всьому світу,

Наперекір ненастрою й негоді,

Червона рута незрадливим цвітом,

Дарує віру при будь-якій погоді.

(Рядки  Наталі  Тріщ)

        Ведучі  повернули  тему  в русло думки -  ЖИТИ ТРЕБА. З вірою продовжувати  іти  вперед.

На порозі весни, яка все пробуджує, наповнює життям  вірш  Лесі Українки про  весну  прочитала  Кулик Марта.

Неділя прощення …

 Кожна хвилина, кожен день – особливі.

І не знаємо ми, чи не стануть вони останніми. Не зберігаймо нічого для особливого випадку.

Просімо вибачення  у  всіх  і  вибачайємо  всім.

В  час  надії на переміни, в неділю прощення, час очищення з настановами до присутніх звернувся  отець Володимир  -   доктор богослов'я, служитель   Кохавинського монастиря стятого Герарда.